Е-е ні, пане unikal, горох з капустою, видається мені, якраз у вашому твердженні. Не слід змішувати просторіччя з розмовною мовою. Аби переконатися, що йдеться про неоднакові лексичні пласти, досить заглянути в перший-ліпший довідник. Наприклад, до Енциклопедії "Українська мова":
ПРОСТОРІ́ЧЧЯ — один зі структурно-функціональних некодифікованих різновидів загальнонародної мови, який, не маючи територіальних або вузькосоціальних обмежень, разом з діалектами та жаргонами протистоїть літературній мові, її розмовному стилю. Основна форма функціонування П. — усно-розмовна мова осіб, не знайомих у потрібному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості.
РОЗМО́ВНА МОВА – особливий різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. Розмовній мові властиві наддіалектні, загальнонаціональні ознаки, і водночас вона має регіональні особливості. Розмовну мову вважають також окремим стилем літературної мови.
Чому ж неодмінно треба? Може, це й не надто відома інформація, але в абсолютній більшості мов 80% їх лексичного складу – багатозначні слова. Тож ніякої біди й у 2 значеннях Паски.
Ну, якщо справді цікаве, то бодай дещичку цікавості я зможу втишити. Так говорить, наприклад, ваш покірний слуга, "в мѣру́" – викладач національного університету (ага, повважайте за хвастощі). І каже – без страху бути запідозреним в неосвіченості – своїм же колегам, серед яких є й доктори наук, професори, бо ж від них чує те саме. Так говорить мій форумський колега й товариш Дмитро, до котрого я (давно це визнав) не дорівняюся мовним чуттям і тонким мовним слухом. Видно, не проти такого вживання й укладачі академічних словників.
Так говорили наші класики й далі говорять сучасні письменники. Але найголовніше, що це слово не сходить із уст з діда-прадіда землеробів, що у веля мудрі мовні дискусії взагалі не сунуться, бо мова для них – не ідеологічна категорія чи привід для маніпулювань або й звичайних просторікувань, а лиш природний засіб порозуміння й джерело, що живить їх предковічною духовною наснагою.
Перепрошую, та я б на вашому місці не був таким категоричним. Для цього треба мати доказовий матеріал. Ваші ж твердження голослівні.
Ось, приміром, цитата із загальноукраїнського видання "Дзеркало тижня":
Ось із газети "День":«Зважаючи на це, міська управа зупинилася на такому рішенні: надіслано телеграмами запрошення до головних м’ясоторговців найближчих пунктів, у яких торгують худобою: в Бердичів, Переяслав, Білу Церкву, Житомир, Ніжин — із пропозицією отримати безкоштовно торговельні м’ясні місця на базарних площах Києва, але з умовою продавати яловичину за ціною, не вищою, ніж та, яка була в Києві до Паски».
"Українська правда":Паска — так зване рухоме свято, день і місяць якого на кожний рік визначається спеціальними астрономічними обчисленнями.
Якщо ж узяти регіональні видання, то у Великодніх випусках Паскою-святом просто зарябить в очах.Тому в церкві спокійно з’їжте облатку, відкушуйте кагору, помоліться Богові. Але не згадуйте уряд. Бо згадувати біса у Паску є страшним гріхом.
unikal писав: ↑Вів вересня 20, 2011 8:36 amТе, що є в давній укр. літературі -- з великою повагою ставлюся і до Панаса Мирного, і до інших авторів його епохи, але ж у ті часи в художній літературі вживали ще не такі слова. Один приклад: "страмити". Тобто "соромити". Тоді така мова була. І що? Причину того, що Панас Мирний пише "Паска" замість "Пасха", я вбачаю саме в цьому ж. І не треба, на мій погляд, лише з цього робити висновок, що так у сучасній літературній мові буде правильно.
Ви про що, взагалі? Яка давня література? Панас Мирний – представник НОВОЇ української літератури, що базується на народномовній основі. І мові тодішній на карб нерозвиненості не покладеш. Хай навіть уживали наші класики дещо більше застарілої лексики, ніж тепер.
Крім того, якщо почитаєте мою писанину за 2 вересня, то побачите цитати з творів ще й нині живих-здорових майстрів слова; коли глянете на роки видання словників, про які я казав учора, то угледите кінець ХХ – початок ХХІ століття. А коли б узагалі взяли приклад з українських діалектологів чи фольклористів і заходилися б призбирати живорозмовний фактичний матеріал, то сумніви ваші, мені здається, зникли б, як роса на сонці. Але для цього то все треба захотіти. Наразі ж ви, даруйте, тільки просторікуєте. А втім, і я, мабуть, теж. Бо Паска Великоднем від наших розмов бути й так не перестане.