Поетична знахідка, авторський неологізм чи...

[Танка]

Отаку започаткувала тему, натрапивши на ось ці рядки (авторські орфографія і пунктуація збережені):

[quote]Замість мене інша голубить
Інша вії вкриває толокою
Пригощаєш її запрошуєш
А про мене лишень уранці

Ольга Оселедчук "Інша"[/quote]

Не збагну, як можна вії вкривати толокою. Чи, може, є ще якесь значення у цього слова?

[Листопад]

Отаку започаткувала тему, натрапивши на ось ці рядки (авторські орфографія і пунктуація збережені):
Не збагну, як можна вії вкривати толокою. Чи, може, є ще якесь значення у цього слова?

Найімовірніше, там мало бути "вкрива поволокою". Але авторка над такими "дрібницями" не замислюється. А публіка захоплено "аплодує". /rolleyes.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":rolleyes:" border="0" alt="rolleyes.gif" />

[Валентин]

Найімовірніше, там мало бути "вкрива поволокою". Але авторка над такими "дрібницями" не замислюється. А публіка захоплено "аплодує". /rolleyes.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":rolleyes:" border="0" alt="rolleyes.gif" />

У неї не толокА, а толОка.
Мабуть, це з російського
толо́ка

1. ж. устар.

Суета, толкотня.

2. ж. местн.

Пастьба скота на паровом поле для удобрения такого поля.http://www.classes.ru/all-russian/russian-dictionary-Efremova-term-108636.htm

[Листопад]

Навіть якщо припустити такий варіант, все одно незрозуміло, до чого тут "суета, толкотня"? /unknw.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":unknw:" border="0" alt="unknw.gif" />

[Дмитро]

Авторка, либонь, мала на увазі, що якась інша вкривала героїні вії не за гроші, а за харчі (див. толокою як прислівник). Тим-то й пригощала її героїня, й припрошувала... А втім, такий ужиток не може стосуватися до однієї особи.
Може, авторка вжила толокою замість у (на) толоці? Хто зна... Я вже таким перлам не дивуюся. В країні дедалі більше створюється закритих акціонерних товариств (зокрема й поетичних), куди звичайному смертному зась. На зауваги редактора там ніхто не зважає. Тож і пише там кожен, як знає. І гадає, що знає якнайкраще. А решта членів товариства тільки плескають у долоні. Нісенітниця — дарма! Неправильний наголос — дарма! Нема розділових знаків — дарма! Все дарма!
На пам'ять спав кумедний випадок із німецьким письменником Теодором Фонтане. Якось він, працюючи редактором в одному з берлінських видавництв, одержав від молодого поета кілька поганеньких віршів, що супроводжувалися таким листом: "Розділові знаки для мене не мають ніякого значення, тож упишіть їх, будь ласка, самі". Пан Теодор негайно повернув вірші авторові, зауваживши: "Іншим разом надішліть мені, будь ласка, лише розділові знаки, а вірші я впишу сам!"
Отож, слова нашого славетного байкаря Леоніда Глібова й досі актуальні:
[quote]За що ж, — хто-небудь попитає, —
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє.[/quote]

[Валентин]

Пане Дмитре, поділяю Вашу стурбованість станом суцільної писемності при суцільній безграмотності. Щоб приховати свою убогість, дехто переходить не тільки на суцільні верлібри без розділових знаків, але ще й на жидівські - без великих літер у текстах. І такий "класик" може швидше опублікуватися на Заході, бо його дуже легко і просто перекладати. Та Гугл перекладе запросто і ніщо цінне не пропаде!

[Дмитро]

Так, оця суцільна безграмотність попервах смішила, потім обурювала, згодом дратувала, а тепер обернулася на чорний сум. І не в душах майстрів кривого пера, а в душах тих, хто любить читати і хоч-не-хоч натрапляє в Інтернеті на оті хворі рядки. А ще — на лестощі кривописцям.
Правду кажучи, трапляються й критичні відгуки. Але їхня якість часто-густо не вища за якість самого кривотвору. З них можна дізнатися, що українцям властивіше казати город, а не місто, мост, а не міст (бо так, мовляв, каже моя рідня), а варіант каміння, а отже, й волосся, й колосся, й волоття, і т. д., простацький (мабуть, через те, що в російській такими є каменья і волосья).
І от молоді письменники й поети, вступивши до такого закритого акціонерного товариства й озброївшись такими коментарями старших членів, починають свою творчу путь. І куди вона їх заведе? Тільки в прірву.
Про комерційний бік справи я й не замислювався. Але, Ваша правда, він переважає. Та й перекладачів такі кривотвори справді не потребують. Їм дадуть раду й програмні засоби.
А дехто взагалі пише суржиком, називаючи це стилізацією під староукраїнську мову. І сміх і гріх...

[Валентин]

Так, оця суцільна безграмотність попервах смішила, потім обурювала, згодом дратувала, а тепер обернулася на чорний сум. І не в душах майстрів кривого пера, а в душах тих, хто любить читати і хоч-не-хоч натрапляє в Інтернеті на оті хворі рядки. А ще — на лестощі кривописцям.
Правду кажучи, трапляються й критичні відгуки. Але їхня якість часто-густо не вища за якість самого кривотвору. З них можна дізнатися, що українцям властивіше казати город, а не місто, мост, а не міст (бо так, мовляв, каже моя рідня), а варіант каміння, а отже, й волосся, й колосся, й волоття, і т. д., простацький (мабуть, через те, що в російській такими є каменья і волосья).
І от молоді письменники й поети, вступивши до такого закритого акціонерного товариства й озброївшись такими коментарями старших членів, починають свою творчу путь. І куди вона їх заведе? Тільки в прірву.
Про комерційний бік справи я й не замислювався. Але, Ваша правда, він переважає. Та й перекладачів такі кривотвори справді не потребують. Їм дадуть раду й програмні засоби.
А дехто взагалі пише суржиком, називаючи це стилізацією під староукраїнську мову. І сміх і гріх...

Є ще нібито діалектом , переважно галицьким, пишуть, виправдовуючи тим неправильні наголоси. Коли називаєш ті наголоси польськими, то ще й обурюються: мОє, твОє - так Пономарьов співає. http://www.youtube.com/watch?v=IgY08Ih81xc

а варіант каміння, а отже, й волосся, й колосся, й волоття, і т. д., простацький (мабуть, через те, що в російській такими є каменья і волосья).

А ще листя, коріння - у них не воно, а вони.

[IgorKo]

В поезії і пісні наголос дозволено рухати. І це не є крамолою.
Це не стосується галицького чи польського сліду у вимові.
Цим послуговуються всі.

[Дмитро]

В поезії і пісні наголос дозволено рухати. І це не є крамолою.
Це не стосується галицького чи польського сліду у вимові.

Так, це не є крамолою, коли вірш стилізують під українську народну пісню. Та коли в якійсь сучасній поезії чи, приміром, у перекладі раз у раз натрапляєш на неправильні наголоси, то складається враження, що автор чи перекладач правильних наголосів просто не знає.

Цим послуговуються всі.

Далеко не всі. Майстри українського слова завжди прагнули внормування наголосів. І в двадцятому сторіччі вони його майже досягли. Не бачу ніякої рації розхитувати вимовні норми навіть у поезії. За кордоном по віршах люди вивчають мови (є така методика), щоб засвоїти правильні наголоси. З неправильними наголосами (і не лише з ними) боролися не тільки в Радянській Україні, а й за кордоном, у діаспорі, зокрема світлої пам'яті Яр Славутич.