Леонід Талалай народився 11 листопада 1941 року в селі Савинці Савінського району Харківської області. У 1967 р. в Донецьку вийшла перша збірка його творів «Журавлиний леміш». У 1971 році закінчив Літературний інститут імені Горького в Москві. З 1976-го жив у Києві, видав 11 поетичних книг. За збірку «Вибране» 1993 року удостоєний Державної премії України ім. Шевченко.
[quote]ЛЕОНІД ТАЛАЛАЙ
- Так сумно, бісе… - То чому ж не п"єш?- Шепоче біс, підсовуючи зілля.- У понеділок все одно ж – похмілля, Якщо до понеділка Доживеш.[/quote]
Усе, що посіяв всесвіт на радість мені для мене, Проснулося на світанні, співає, цвіте, шумить. Така ж, як століття тому, воскресла трава зелена. Спішить через серце в вічність краплиною крові мить.
Здається, на білім світі усе воскресити можна. Вбирає проміння крона (одвічні ідуть жнива), У тлінні життя вирує личинками переможно, І прах ожива в корінні і квіткою прозріва.
Підсушує крила бабка, блукають казки дитячі, Дрімає майбутня пісня в яєчкові голубім, Пригадує сни калина, в яких Ярославна плаче, Неначе забута дума, лягає в долину дим.
Здається, через хвилину побачу собор в тумані, Який у часи Батия поглинула вічна тьма, Здається, через хвилину почую пісні Бояна, Які загубила вічність… здається… пливе туман.
Леонід Талалай. Мить [quote]Де твоє небо, Вічна потреба Людського великого щастя? Я миті кажу: — Зупинятись не треба, Бо там за тобою — краща! — Краща! Дивлюся на бруньку, А хочеться квіту, На квітку дивлюся, То хочеться плоду… І так щозими, щовесни і щоліта, Од сонця до сонця, Од сходу до сходу. Яблунь спішу насадить Серед поля, Весною доглянути крони І вірю: Впаде мені яблуко в долю, Як в долю Адама, Як в долю Ньютона. За тим, що не сталося, Вічно в погоні. І це вже до скону, До самого скону. Захід палає, Мов гори червоні, Та все ще попереду, Коню, мій коню. Коли я востаннє Спіткнуся на світі І серцем впаду На планету безсилим, Не вистачить Тільки одної миті, Щоб стати щасливим. 1965[/quote]
