абхідхарма
АБХІДХАРМА, -и, ж. Третій і останній розділ буддійського канону; з'явився після розколу буддизму; припускають, що кожна з ранніх буддійських шкіл мала свою Абхідхарму, але тільки тексти шкіл сарвастивада і тхеравада увійшли до повного зведення канонічних текстів; Абхідхарма представляє собою зібрання текстів, призначених бути основою для медитації; зміст Абхідхарми складають питання етики, психології і епістемології; в ній представлені не висловлювання Будди, а точка зору на буддизм його учнів і видатних учених; Абхідхарма включалася до канону не всіма школами; специфічний метод викладу буддійського вчення в Абхідхармі та в абхідхармічній літературі відрізнявся від методу викладу в інших розділах канону більшою складністю; це пов'язане з тим, що адресатом Абхідхарми є не простий віруючий, а підготовлений вчений; специфічністю цього методу є знеособленість і академічність викладу, використання засобів індукції, аналізу та синтезу, більший інтерес до дефініцій; це вже не проповідь, а опис світу навколо та всередині людини.