ай
АЙ1, виг. 1. Виражає біль, переляк, страх і т. ін. - Не дивіться на мене. - Коли я хочу. - ..Тільки насмільтесь. - Уже насміливсь. - Ай! (Коцюб., II, 1955, 213); Кінський тупіт вже на вигоні. Бахнуло од волості. Ай, горе ж яке! (Головко, II, 1957, 354).
2. Виражає незадоволення, докір, осуд, жаль і т. ін. - Яковось-то жилося тобі, серденько, самій? - питає стара. - Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така! (Вовчок, І, 1955, 104).
3. Виражає подив, захоплення, схвалення і т. ін. Ай! Як тут гарно! (Коцюб., II, 1955, 111).
АЙ2, спол., діал. Уживається для поєднання сурядних речень або членів речення із значенням протиставлення; та, але.