бенедиктинці
БЕНЕДИКТИНЦІ, БЕНЕДИКТИНИ -ів, мн. Найстаріший чернечий орден Римо-Католицької Церкви, заснований близько 530 р. в Італії; статут ордену вимагав постійного перебування в монастирі, обов'язкової молитви (7 разів на добу) та ін.; найбільшого впливу в католицькій церкві орден бенедиктинців досяг у 10 –11-му ст.; з 13-го ст. монастир бенедиктинців існував у Києві; жіноче відгалуження ордену – бенедиктинки.
бенедиктинець
БЕНЕДИКТИНЕЦЬ, -нця, ч. Див. бенедиктинці.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бенедиктинець | бенедиктинці |
Родовий | бенедиктинця | бенедиктинців |
Давальний | бенедиктинцеві, бенедиктинцю | бенедиктинцям |
Знахідний | бенедиктинця | бенедиктинців |
Орудний | бенедиктинцем | бенедиктинцями |
Місцевий | на/у бенедиктинці, бенедиктинцеві | на/у бенедиктинцях |
Кличний | бенедиктинцю | бенедиктинці |