берладники
БЕРЛАДНИКИ, -ів, мн. Втікачі та біженці різних соціальних верст Русі, переважно південних земель, що покидали батьківщину через утиски різного роду і оселялися в пониззі Дунаю, переважно в молдавському місті Берладь (нині м. Бирлад, Румунія); існували впродовж 12 – 13-го століть; асоціюються деякими дослідниками із західними бродниками.