відцуратися
ВІДЦУРАТИСЯ, аюся, аєшся, док., кого, чого, від кого - чого і без додатка. Припинити дружні стосунки з ким-небудь; погорджуючи кимсь, відвернутися. Занедужала сирітка - Відцуралися усі (Граб., І, 1959, 143); Ті, що зостались, я їх одцуралась, Або вони мене, пропала наша згода (Л. Укр., І, 1951, 119); Вона дивується, чому він відцурався від них і ніколи не завітає в гості (Гур., Наша молодість, 1949, 59); // Перестати любити когось; відкинути чиєсь кохання. - Коли ж він від мене відцурається, піду світ за очима, сама собі смерть заподію... (Кв.-Осн., II, 1956, 206); Гей, коняку турки вбили, Ляхи шаблю пощербили, І рушниця поламалась, І дівчина відцуралась (Щог., Поезії, 1958, 62); - Хіба ти... зовсім відцуралася мене? - Вона мовчала (Донч., І, 1956, 491); // Перестати визнавати когось близького (батька, сина і т. ін.) своїм; відректися. Одцурається брат брата І дитини мати (Шевч., І, 1951, 332); Сім'я її не то відцуралася, а так якось мовчки забула (Фр., VII, 1951, 19); // Відмовитися від чого-небудь; покинути, залишити щс-небудь. - Ге! ге! от тут-то загулялись, Що і од світу одцурались (Котл., І, 1952, 96); - Хто волі ще не одцуравсь, Нехай іде до бою! (Л. Укр., І, 1951, 357); - Так ти вже й руського імені відцурався (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 514).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відцураюся | відцураємося |
2 особа | відцураєшся | відцураєтеся |
3 особа | відцурається | відцураються |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | відцурався | відцуралися |
Жіночий рід | відцуралася | |
Середній рід | відцуралося | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відцураймося | |
2 особа | відцурайся | відцурайтеся |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | відцуравшись |