га
ГА1, част. пит., розм. 1. Уживається як відгук на звертання. - Василю! - обізвав його Грицько. - Га? - Ти не чув? - і він знову його перепитав (Мирний, IV, 1955, 25); - Іване! - Га? - Та рушай! Що ти там огинаєшся?! (Головко, II, 1957, 36).
2. Уживається як перепитування непочутого. - Чом не вечеряєш? - Га? - Вечеряти йди... (Коцюб., II, 1955, 27); - Дядьку-капітане! - гукає хтось з берега. - З середою вас! - Га? - З се-ре-до-ю! - Га? (Далеко, не чути за вітром). - З се-ре-до-о-о... (Гончар, Тронка, 1963, 150).
3. Уживається в кінці питальних речень як спонукання до відповіді. Бере [пані] сорочку в Насті, дивиться: - Та ти й не шила, мабуть, нічого, га? (Вовчок, І, 1955, 264); - А що ж ви мовчите, товаришу Шильман?.. Невже вас не обходить те, про що мовилось? Га? (Досв., Вибр., 1959, 192).
4. Уживається на початку або в кінці питальних речень для підкреслення обурення, здивування і т. ін. - Не знайшли чеснішого, прямішого чоловіка. Злодія одібрать, га? Ну й голови! (Мирний, IV, 1955, 215); [Нартал:] Га, мовчиш, мовчиш? Ага, я наступив тобі на горло? (Л. Укр., II, 1951, 432).
ГА2, виг. Уживається для вираження обурення, невдоволення, жаху і т. ін. (залежно від інтонації вислову). Весь цирк завмирав в напруженні.. [Вояк:] Га! Убив! (Л. Укр., II, 1951, 542); - Га! Фабрикант! Бач, як старається, щоб жінка ніжок не замочила (Коцюб., II, 1955, 33); - Нічого не второпаю. От голова., га? - вигукнув дідок чи то з подивом і захватом, чи в стані ущипливого презирства до себе (Довж., І, 1958, 459).
ГА3, невідм., ч. Скорочене позначення слова "гектар". Він носив постійно у своїй уяві цей план, який мріяв здійснити там, на Сході, де незчисленні тисячі не-скошених га сінокосу загибають даремне (Сміл., Зустрічі, 1936, 52).