езіди
ЕЗІДИ, -ів, мн. Етнонаціональна група курдів, що сповідують особливу релігію – езідизм, хоча самі вони себе курдами не вважають; вихідці з Месопотамії; живуть головним чином в Іраку, Туреччині, а також (у невеликій кількості) в Ірані, Сирії, Вірменії, Грузії, Росії; в Україні великі анклави езидів є в Херсонській та Київській областях; засновник релігії езідів – шейх Аді (близько 1074–1164), якого езіди вважають своїм пророком; релігія езідів синкретична і містить елементи зороастризму, язичества, древніх індоїранських вірувань, іудаїзму, християнства (несторіанського толку), маніхейства та ісламу; езіди вірують в єдиного бога і його еманацію – верховного ангела Таус-Мелека, що змальовується у вигляді бронзової або мідної птиці на підставці; езіди поділяються на мирян (муріди) і духівництво [руані – вище (емір, шейхи, бенкети) і нижче (каввалі і кочаки)]; у езідів немає храмів, єдине місце паломництва – могила і храм шейха Аді (Лалеш, район Мосула); прийняти езідизм неможливо; не вважаються езідами і діти від змішаних шлюбів, оскільки у езідів до цього часу діє кастова система.