караїми
КАРАЇМИ, ів, мн. (одн. караїм, а, ч.; караїмка, и, ж. ). Народність, що невеликими групами живе в УРСР та Литовській РСР і розмовляє мовою, яка належить до тюркської сім'ї мов. Я тепер зовсім сама посеред караїмів, татар (Л. Укр., V, 1956, 60); Ховаються в них [плантаціях] білі хатинки вільновідпущених і пишні садиби євреїв та караїмів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 414).
караїм
КАРАЇМ див. караїми.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | караїм | караїми |
Родовий | караїма | караїмів |
Давальний | караїмові, караїму | караїмам |
Знахідний | караїма | караїмів |
Орудний | караїмом | караїмами |
Місцевий | на/у караїмі, караїмові | на/у караїмах |
Кличний | караїме | караїми |