кобзар
КОБЗАР, я, ч. Український народний співець, що супроводить свій спів грою на кобзі. Вітер віє-повіває, По полю гуляє. На могилі кобзар сидить Та на кобзі грає (Шевч., І, 1963, 53); Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідає з своїм хлопцем, а другий кобзар чутно, як грає і співає про Морозенка (Вовчок, VI, 1956, 231); В XIX ст. виступило чимало талановитих виконавців дум, серед яких найбільш відомим був кобзар Остап Вересай з Полтавщини (Іст. укр. літ., І, 1954, 87).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кобзар | кобзарі |
Родовий | кобзаря | кобзарів |
Давальний | кобзареві, кобзарю | кобзарям |
Знахідний | кобзаря | кобзарів |
Орудний | кобзарем | кобзарями |
Місцевий | на/у кобзарі, кобзареві | на/у кобзарях |
Кличний | кобзарю | кобзарі |