печеніги
ПЕЧЕНІГИ, ів, мн . (одн. печеніг, а, ч .). Тюркські племена, які в VIII-IX ст. кочували між Волгою та Уралом, а в середині IX ст. переселились у Причорноморські степи. Тут, над Дніпром, поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (Рильський, III, 1956, 25); Київ не раз грабували й палили печеніги і половці, вщент було зруйнували татари, і тепер, як варвари, повелися з ним німецькі фашисти (Панч, В дорозі, 1959, 264).
печеніг
ПЕЧЕНІГ див. печеніги.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | печеніг | печеніги |
Родовий | печеніга | печенігів |
Давальний | печенігові, печенігу | печенігам |
Знахідний | печеніга | печенігів |
Орудний | печенігом | печенігами |
Місцевий | на/у печенігу, печенігові | на/у печенігах |
Кличний | печенігу | печеніги |