позіхи
ПОЗІХИ, ів, мн. (одн. позіх, у, ч. ). Мимовільні поодинокі глибокі дихальні рухи, здійснювані з широко відкритим ротом, а також звуки, що виникають при цьому. Федір позіхнув так, що мало рот йому не роздерся. За ним - Кесар. А там уже й на Миколу перейшли ті позіхи (Збан., Курил. о-ви, 1963, 65); // рідко. Те саме, що зітхання. Забудь, що я колись за ніжні вічка Весь обливавсь кипучими слізьми: Гидкий-бо то був час неволі-тьми За позіх твій, за млявий вигляд личка .(Граб., І, 1959, 260).
@ Позіхи змагають (беруть) кого - непереборно хочеться позіхати кому-небудь. Почне ж Тарас говорити про щось серйозно, вона умисне, ніби її змагають позіхи, прикриває долонею рота (Мушк., Чорний хліб, 1960, 114).
позіх
ПОЗІХ див. позіхи.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | позіх | позіхи |
Родовий | позіху | позіхів |
Давальний | позіхові, позіху | позіхам |
Знахідний | позіх | позіхи |
Орудний | позіхом | позіхами |
Місцевий | на/у позіху | на/у позіхах |
Кличний | позіху | позіхи |