проучувати
ПРОУЧУВАТИ, ую, уєш і ПРОВЧАТИ і рідко ПРОУЧАТИ, аю, аєш, недок., ПРОВЧИТИ, чу, чиш і рідко ПРОУЧИТИ, учу, учиш, док., перех. 1. розм. Карати когось, щоб не допустити повторення його проступків, небажаних учинків, дій. Не штука провчити, штука навчити (Укр.. присл.., 1955, 393); - Ну й уїдається в тебе цей Васюта! - казав один парубок . - І чом ти його не провчиш? - Рук поганить не хочу (Гр., II, 1963, 343); Чоловік уже не тільки відкинув думку провчити сина арапником, а й сам почав никати подвір'ям, щоб скоріше дочекатися улюбленця (Стельмах, І, 1962, 545); [Олекса:] Знаєм, що ти за цяцька! Тобі давно місце на шибениці, давно пора б киями проучить! .. (Вас., III, 1960, 17); * Образно. - За останні роки життя добре провчило і мене, і тебе. Наші ілюзії частково розвіялись (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 76).