странник
СТРАННИК, а, ч., заст . 1. Богомолець, який мандрує по так званих святих місцях і живе милостинею; прочанин. - Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, - сказав Копронідос (Н.-Лев., III, 1956, 373); Минули ми одну озію, минули другу, третю. Увійшли в чайню [чайну]. Там уже сиділо декілька странників - чаювали (Тесл., З книги життя, 1949, 49).
2. Той, хто мандрує, подорожує; мандрівник, подорожній. - Люди добрі! Якби моя воля була, я б і привітав вас, і нагодував, - коли [хіба] ж можна странника не прийнять, не впокоїти? (Україна.., 1, 1960, 98).