тулуб
ТУЛУБ, а, ч . 1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок). Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Л. Укр., IV, 1954, 211); Цупко тримав меч Мефодій, та вже нічого не міг вдіяти, руки були міцно прикручені до тулуба (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 380); Коні вгрузли в драговину по самі тулуби (Досв., Вибр., 1959, 64); Нестір вільно підійшов до одного з птахів і лагідно погладив його по тулубу (Гончар, Таврія, 1952, 311).
2. перен. Про корпус машини. З правого боку серед гуркоту показуються червоні ліхтарні і чорний тулуб локомотива (Фр., IX, 1952, 357); Як нудно пахне тулуб літака розпеченим металом і мастилом (Бажан, Політ.., 1964, 3).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тулуб | тулуби |
Родовий | тулуба | тулубів |
Давальний | тулубові, тулубу | тулубам |
Знахідний | тулуб | тулуби |
Орудний | тулубом | тулубами |
Місцевий | на/у тулубі | на/у тулубах |
Кличний | тулубе | тулуби |