хабіру
ХАБІРУ, невідм., ч., мн. Прибульці, чужоземці, розбійники, бездомні, соціальний елемент у районі Родючого півмісяця, що існував в 2 тис. до н.е.; хабіру були соціальною групою і не складали єдину етнічну групу; як біженці, що покинули свої общини, і безправні чужоземці хабіру мали низький соціальний статус і були змушені віддавати себе під владу місцевих правителів; поява хабіру на початку 2 тис. до н. е., так само як і їхнє зникнення на початку 1 тис. до н. е. пояснюється соціально-політичними процесами, характерними в ці періоди для всього Близького Сходу; початок 2 тис. до н. е. ознаменувався глибокими змінами соціальної і політичної структури суспільства; політична нестабільність, постійні війни і високий борговий відсоток найчастіше змушували людей залишати своє місто або плем'я і ставати біженцями в чужій країні; у той же час утворення великих національно-територіальних держав на початку 1 тис. до н. е. було стабілізуючим чинником, що поклав кінець значним міграціям декласованих елементів.