чи
ЧИ1, спол . 1. розділ., перев. повторюваний. Уживається при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один. [Ріпник:] Поплатив чи не поплатив за харч, відложив чи не відложив що на чорну годину, але в шинку, між товаришами, він був пан (Фр., IV, 1950, 8); Юзі було так гірко, немов була винна проти когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Л. Укр., III, 1952, 635); Я гашу електрику на монтажному столі, і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч (Ю. Янов., II, 1958, 26); // Уживається для вираження припущення. Зустрів я хлопчика. Малий мав років десять чи дванадцять (Сос., II, 1956, 277); Румуни розтяглися на кілометр чи й більше (Гончар, III, 1959, 71); // Уживається у знач. єднального сполучника "і". Ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає,- Не мине калину. Чи сирота, що до світа Встає працювати.. Чи дівчина, що милого Щодень виглядає (Шевч., І, 1951, 11); Чи в пшениченьку, чи в жито, Досхочу розкошував [Коник] І цілісінькеє літо, Невгаваючи, співав (Гл., Вибр., 1951, 81); Коваль був чоловік розумний. Сам був неписьменний і дуже жалкував з того.. Чи газета попадається, чи книжечка - біда неписьменному (Головко, II, 1957, 211).
Рано чи пізно див. рано; Чи... чи - сполучник повторюваний, що вживається при кожному однорідному члені речення або при кожній складовій частині речення, посилюючи роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ, дій тощо або їх взаємовиключення, несумісність. Стала вона і не знає, чи йти далі, чи вертатися (Коцюб., І, 1955, 17); - Хто тут хазяїн, чи я, чи ти? - скрикнув суддя (Мирний, І, 1954, 161); Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва весни вітає дні, чи літо славить птах,- усе мені шумить хода твоя шовкова, і стан твій молодий пливе в моїх очах (Сос., II, 1958, 34); Чи то...чи [то]-сполучник повторюваний: а) уживається для вираження непевності, сумніву, припущення. Пішли [голова з писарем] до волості; а дорогою все щось один одному говорили: чи то радились, що його робити, чи жалілися,що їм роблено (Мирний, І, 1949, 295); - Оце йду на вокзал. Обіцяли мене взяти в Сороку... чи то місто таке є, чи то село (Коцюб., І, 1955, 453); - Ой, що пан робить? - скрикнув Янкель, закриваючи рушником червінці чи то від Бульби,чи то невідомо від кого (Довж., І, 1958, 267); б) уживається на початку підрядних речень, а також поєднує однорідні члени речення і частини речення, вказуючи на те, що з безлічі випадків, ситуацій, предметів, понять і т. ін. щось одне можливе, проявилося і т. ін. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила, Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому (Шевч., І, 1963, 253); в) уживається в значенні єднального сполучника "і". Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина... (Гл., Вибр., 1951, 187).
2. поясн. Уживається у знач.: тобто, інакше кажучи. На моє щастя, чи, краще, на щастя моїх нервів - натомився нині дуже. Ходили аж за село Шуму (Коцюб., III, 1956, 131); Згадалося, що батько мій колись, Як їздив до Юркевича у гості В село Криве, за двадцять кілометрів, Чи пак верстов, спинявся "попасати" У Білках, у старого корчмаря (Рильський, III, 1961, 299); -Для чого ви існуєте, чи то, пак, живете? (Гончар, Тронка, 1968, 118).
3. пит. Уживається па початку з'ясувального підрядного речення. Чи довго плив Еней,- не знаю, А до Евандра він доплив (Котл., І, 1952, 201); Тепер хочу засісти за роботу, хоч не знаю, чи вдасться зробити се зараз, бо почуваю себе дуже погано (Коцюб., III, 1956, 389); Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Тют., Вир, 1964, 390).
4. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин. Чи пані свариться, чи б'є (бо хоч пані і не зла була, а все часом попоб'є ) , чи там спідницю дарує або хустку,- Чайчиха прийме усе мовчки й одійде (Вовчок, І, 1955, 260).
Сяк чи так див. сяк; Так чи інак (інакше) див. так; Так чи сяк див. так; Чи так, чи інак (інакше); Чи сяк, чи так - як би там не було. - Все рівно, чи так, чи інак, а земля пропаде.- Кому ж я її продам, сину, під сю завірюху? (Мирний, І, 1954, 159); Чи сяк, чи так, а справу треба рятувати, щоб не набратися всесвітнього сорому (Мирний, V, 1955, 430).
ЧИ2, част. 1. пит. Уживається для підсилення питального характеру речення. - Галю, сестрице! Чи ти пізнала свого брата меншого? - Ох, братік милий! (Вовчок, І, 1955, 325); Чи вернувся Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (Шевч., VI, 1957, 50); - Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? - В мами спитала дитина (Л. Укр., І, 1951, 60); // Уживається при риторичних запитаннях у знач. хіба. - О жінко! - каже Тиміш,- се в тебе десь огневі сльози! - Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала! (Вовчок, І, 1955, 55); Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є кращі в життю [житті] літа Та над молодії? (Л. Укр., І, 1951, 12); Гаптує дівчина й ридає - чи то ж життя! (Тич., І, 1957, 26); - П'ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі, як один день. І щодня дивлюсь і не надивлюсь і все питаю себе: чи є ще на світі така краса і такі багатства? (Довж., І, 1958, 105).
Чи не: а) уживається в знач. може, виражаючи можливість, бажання чого-небудь. [Мати:] А чи не годі вже того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стій! (Л. Укр., III, 1952, 224); "А чи не потанцювати мені?" подумав Василь, відчуваючи в тілі незвичайну легкість і радість руху (Довж., І, 1958, 88); б) уживається в знач. мабуть, виражаючи припущення, ймовірний здогад. Чи не з багатих вона; в) уживається у знач. майже, визначаючи заокруглену цифру, максимальну кількість чого-небудь, до повноти чого не вистачає дуже мало. Чи не з десяток мільйонів золотом довелося витратити на мандрівку цариці по Дніпру, щоб продемонструвати перед усім світом велич і міць Російської держави (Добр., Очак. розмир, 1965, 6); - Ти кажеш мені це чи не в сотий раз (Довж., І, 1958, 433).
2. З деякими словами (прислівниками, частками і т. ін. ) утворює сполучення із значенням припущення, сумніву, непевності і т. ін. Дізнаєшся в кайданах самотини, У тридцять літ - знесилений дідусь, Гадавши нишком: кращої години Я в мирі ледве чи діждусь... (Граб., І, 1959, 76); - Трістане! в тебе є гріхи, великі, непростимі. На їх навряд чи проща є в святім Єрусалимі (Л. Укр., І, 1951, 413).
3. підсил. Посилює окличну інтонацію речення. - Так такий ти мені вірний! Чи ти ба! - крикнув Чолак (Н.-Лев., III, 1956, 302); - Як то ти за Пріську журишся, чи ба! як до роботи, то й за Пріську згадала! (Л. Укр., III, 1952, 637).