безнадійно
БЕЗНАДІЙНО. Присл. до безнадійний 1. Колись десятки років безнадійно боровся народ Західної України за кілька шкіл на рідній мові (Козл., Відродження.., 1950, 57); Тепер уже скілька літ, як чоловік їй [господині] хворий безнадійно (Л. Укр., V, 1956, 387); Вартовий щось хотів заперечити чи застерегти.., але тільки махнув безнадійно рукою (Досв., Вибр., 1959, 159); // у знач. присудк. сл. Не радив би вам втручатися, це безнадійно (Кулик, Записки консула, 1958, 91).