безславний
БЕЗСЛАВНИЙ, а, е. Який не заслужив слави, поваги. Згадай же хто-небудь її [душу] на сім світі, - Безславному тяжко сей світ покидать (Шевч., І, 1951, 75); // Який не приносить слави. Краще б уже загинути в якомусь безславному бою при сонці чи зорях, аніж під камінними мурами (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 235); // Який заслуговує осуду; ганебний. 7 жовтня 1812 р. вона [французька армія] вийшла з Москви і почала свій безславний відступ (Іст. УРСР, І, 1953, 404).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | безславний | безславна | безславне | безславні |
Родовий | безславного | безславної | безславного | безславних |
Давальний | безславному | безславній | безславному | безславним |
Знахідний | безславний, безславного | безславну | безславне | безславні, безславних |
Орудний | безславним | безславною | безславним | безславними |
Місцевий | на/у безславному, безславнім | на/у безславній | на/у безславному, безславнім | на/у безславних |