божниця
БОЖНИЦЯ, і, ж., заст. 1. Те саме, що божник. У чистій, просторій світлиці, у кутку під божницею.., сидів Яків Бородай (Мирний, І, 1954, 196); Вустя кинулася шукати за іконою на божниці листа (Гончар, Таврія.., 1957, 430); // Місце (куток) у хаті або в церкві з поличками, на яких поставлені образи (ікони). - Матір божу [ікону], - додав він Кузьмі, - візьми й постав за олтарем, у божниці... (Скл., Карпати, II, 1954, 94).
2. Храм, церква. Сотник глянув у сторону божниці, що одна на ціле місто мала бляшаний дах (Мак., Вибр., 1954, 304); У Києві новгородські купці мали свою новгородську божницю, яка знаходилась на Подолі (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 471).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | божниця | божниці |
Родовий | божниці | божниць |
Давальний | божниці | божницям |
Знахідний | божницю | божниці |
Орудний | божницею | божницями |
Місцевий | на/у божниці | на/у божницях |
Кличний | божнице | божниці |