бренькання
БРЕНЬКАННЯ, я, с. Дія за знач. бренькати і звуки, утворювані цією дією. Але Регіна не йшла, бренькала далі завзято, немов боронилася тим бреньканням від якоїсь ворожої сили (Фр., VII, 1951, 244); Почалися танці. Лемішковський раз у раз танцював з нею під бренькання розбитого клавікорда (Н.-Лев., І, 1956, 186).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бренькання | бренькання |
Родовий | бренькання | бренькань |
Давальний | бреньканню | бреньканням |
Знахідний | бренькання | бренькання |
Орудний | бреньканням | бреньканнями |
Місцевий | на/у бреньканні | на/у бреньканнях |
Кличний | бренькання | бренькання |