бундючний
БУНДЮЧНИЙ, а, е. 1. Надмірно чванливий, пихатий. Не вподобала й Мотря Явдохи. Вона здалася їй гордою, бундючною, недоступною... (Мирний, II, 1954, 248); На якусь мить він.. бачив перед собою тільки бундючного вояку (Ле, Наливайко, 1957, 28).
2. Дуже багатий; пишний, розкішний. - Не хотів я справляти бундючного весілля, а воно таки само справилось! (Н.-Лев., I, 1956, 144); Чи варто ж їй справляти іменини? Та ще такі бундючні, на все село? (Ряб., Жайворонки, 1957, 42).
3. Пишномовний. Демагоги виголошують гучні промови, та водночас уважно стежать за тим, яке враження їх бундючні слова справляють на слухачів (Шовк., Інженери, 1956, 126).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | бундючний | бундючна | бундючне | бундючні |
Родовий | бундючного | бундючної | бундючного | бундючних |
Давальний | бундючному | бундючній | бундючному | бундючним |
Знахідний | бундючний, бундючного | бундючну | бундючне | бундючні, бундючних |
Орудний | бундючним | бундючною | бундючним | бундючними |
Місцевий | на/у бундючному, бундючнім | на/у бундючній | на/у бундючному, бундючнім | на/у бундючних |