бунчужний
БУНЧУЖНИЙ, ного, ч., іст. Виборна особа, що мала один з найвищих військових чинів на Україні в XVI-XVIII ст., - охоронник бунчука і командир частини козацького війська. Попереду бунчужний ніс бунчук, а слідом з шапками під пахвою ішли полковники (Панч, Гомон. Україна, 1954, 256); Всі повернулися, дивляться. Виходить з гетьманським бунчуком бунчужний (Корн., І, 1955, 214).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бунчужний | бунчужні |
Родовий | бунчужного | бунчужних |
Давальний | бунчужному | бунчужним |
Знахідний | бунчужного | бунчужних |
Орудний | бунчужним | бунчужними |
Місцевий | на/у бунчужному, бунчужнім | на/у бунчужних |
Кличний | бунчужний | бунчужні |