бурчати
БУРЧАТИ, чу, чиш, недок., розм. 1. перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо. Гапка й собі бурчала щось під носом (Фр., VII, 1951, 27); // Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь. Молодицям вся неволенька, - У колисці дитина кричить, На припічку та горщик біжить, У запічку свекруха бурчить (Нар. лірика, 1956, 359); Та вже й убралась того дня панночка хороше! А стара супиться та все бурчить (Вовчок, І, 1955, 113); [Рябина:] Ніхто до мене слова не промовить.., навіть жінка не говорить, або бурчить, або лає (Фр., IX, 1952, 410); І довго ще бурчав старий, пораючись у себе на дворі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 47); * Образно. Зима іти не хоче, На весну щось бурчить (Рильський, Урожай, 1950, 115).
2. неперех. Утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати (про річку, струмок і т. ін.); // безос. Утворюватн переливчасті звуки низького тону (при переміщенні їжі в шлунку). У животі в матушки Раїси приємно бурчало від ситої м'ясної вечері (Донч., III, 1956, 23).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | бурчу | бурчимо |
2 особа | бурчиш | бурчите |
3 особа | бурчить | бурчать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | бурчатиму | бурчатимемо |
2 особа | бурчатимеш | бурчатимете |
3 особа | бурчатиме | бурчатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | бурчав | бурчали |
Жіночий рід | бурчала | |
Середній рід | бурчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | бурчімо | |
2 особа | бурчи | бурчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | бурчачи | |
Минулий час | бурчавши |