буяння
БУЯННЯ, я, с. Дія за знач. буяти. А кінь під ним - що вітрове буяння: Він за верстою рвав нову версту (Руд., Поезії, 1949, 208); А тепер - в буянні стихії, серед.. язиків вогню, ввижалось йому нове дивне видіння (Ільч., Серце жде, 1939, 12); Поле, поле, тепле і широке. Журавлів співучий рівний клин Та гречок буяння густосоке На роздоллі райдужних долин (Мал., І, 1956, 167); То був квітень, то було цвітіння. Парування та буяння сил (Рильський, І, 1956, 143); * Образно. А щоб котра [думка] не полетіла, приборкали усім їм крила - тепер буянню їх кінець!.. (Л. Укр., І, 1951, 280).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | буяння | буяння |
Родовий | буяння | буянь |
Давальний | буянню | буянням |
Знахідний | буяння | буяння |
Орудний | буянням | буяннями |
Місцевий | на/у буянні | на/у буяннях |
Кличний | буяння | буяння |