виродок
ВИРОДОК, дка, ч. 1. Зовнішньо потворна людина.
2. Людина, що втратила кращі якості; недолюдок. Партія допомогла викрити і розгромити цих виродків, запроданців чужоземних розвідок (Донч., VI, 1957, 597); Виродок роду людського, - думав Іван Мусійович. - І куди приткнеш цього ледаря? (Збан., Любов, 1957, 14); - Та хіба ж то люди, Докіє? То виродки, - заспокоювала Христя. - А в сім'ї, самі знаєте, не буває без виродка (Кучер, Трудна любов, 1960, 55); // лайл. [Захарко:] Що, сину, чи смачно частувала тебе кума? Чи міцно тулила до серця? Безпутний ти, виродку! (Кроп., II, 1958, 177); - Брешеш, сучий виродку! - гримнула мати. - Всю ніч проволочився десь, прошвендяв (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 487).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | виродок | виродки |
Родовий | виродка | виродків |
Давальний | виродкові, виродку | виродкам |
Знахідний | виродка | виродків |
Орудний | виродком | виродками |
Місцевий | на/у виродку, виродкові | на/у виродках |
Кличний | виродку | виродки |