височіти
ВИСОЧІТИ, чить і чіє, недок. 1. Виділятися висотою, підноситися над чим-небудь, міститися вище чогось. Височить гора Чернеча В ранішній імлі... (Шпак, Вибр., 1952, 87); Кілька високих струнких димарів височіли над будівлями заводу (Трубл., II, 1955, 28); Машиністом я став! Височить відтоді Мій портрет поруч з іншими в скверику (С. Ол., Вибр., 1959, 198).
2. перен. Виділятися серед інших визначними досягненнями, видатними особливостями. Багато породила польська земля славетних учених - серед них, як маяк у століттях, височіє Коперник (Рильський, III, 1956, 294); Зовсім осібна, як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки "драма-феєрія" - "Лісова пісня" (Рад. літ-во, 1, 1964, 67).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | височу | височимо |
2 особа | височиш | височите |
3 особа | височить | височать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | височітиму | височітимемо |
2 особа | височітимеш | височітимете |
3 особа | височітиме | височітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | височів | височіли |
Жіночий рід | височіла | |
Середній рід | височіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | височімо | |
2 особа | височи | височіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | височачи | |
Минулий час | височівши |