вихований
ВИХОВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до виховати 1. Всі вважали дочок станового за розумних, добре вихованих (Н.-Лев., І, 1956, 185); - Се мене тривожить. Адже ж знаєте, як вона в мене вихована. Ніколи не брехала (Фр., VII, 1951, 86); Ніжність велику почував Тарас Шевченко до дітей, - ніжність, яка відрізняє всіх нас, слов'ян, вихованих на принципах гуманності (Тич., III, 1957, 186); Вони [шведи] незвичні пливти, тримаючись за конячі хвости, та й коні їхні не так виховані (Ю. Янов., II, 1954, 123).
2. прикм. Який внаслідок виховання набув навиків пристойного поводження; чемний, ввічливий. Як йому краще зробити, щоб і виявити своє ставлення до Мирослави й одночасно додержати пристойності вихованої людини? (Кач., Вибр., 1947, 164).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вихований | вихована | виховане | виховані |
Родовий | вихованого | вихованої | вихованого | вихованих |
Давальний | вихованому | вихованій | вихованому | вихованим |
Знахідний | вихований, вихованого | виховану | виховане | виховані, вихованих |
Орудний | вихованим | вихованою | вихованим | вихованими |
Місцевий | на/у вихованому, вихованім | на/у вихованій | на/у вихованому, вихованім | на/у вихованих |