возик
ВОЗИК, а, ч. 1. Зменш. до віз 1 1. Того ж дня виїхав возик з міста у Кармелеве село і повіз туди додому його сім'ю (Вовчок, І, 1955, 364); Антон попросив у кума невеликого, на одного коня, возика й почав накладати гній (Чорн., Визвол. земля, 1959, 46).
2. Те саме, що візок 4. Нагнав жінку якусь на дорозі - везла з дівчинкою возик з мішком од млина (Головко, II, 1957, 18); Дівчина штовхала перед себе дитячий возик, на якому сиділа її хвора мама (Ю. Янов., І, 1958, 358).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | возик | возики |
Родовий | возика | возиків |
Давальний | возикові, возику | возикам |
Знахідний | возик | возики |
Орудний | возиком | возиками |
Місцевий | на/у возику | на/у возиках |
Кличний | возику | возики |