волити
ВОЛИТИ, лю, лиш, недок. 1. заст., уроч. Бажати (в 1 знач.), хотіти. - Волимо Харитона! Харитін нехай буде в нас за панотця! - знов загуло з усіх боків (Н.-Лев., III, 1956, 10); Народний лине клич з широкого майдану, І братні грамоти вручаються Богдану,.. - Ми волим бути з ним, Із руським нашим братом (Мал., III, 1957, 278).
@ Волити волю, заст. - виконувати бажання. Мати любила його без пам'яті, тряслась над ним і у всім волила його волю (Фр., V, 1951, 286); Моя (твоя і т. ін. ) воля волить - моє (твоє і т. ін.) право наказувати, розпоряджатися. - Яке право ти маєш зо мною битись, - кричав отаман [Миколі], - ти мені не пригонич і не хазяїн. Тут моя воля волить (Н.-Лев., II, 1956, 250).
2. діал. Воліти (в 2 знач.). Вона.. волить недоїсти, недоспати і зубами з холоду сікти, ніж би мала з ким-будь задертися (Фр., III, 1950, 113).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | волю | волимо |
2 особа | волиш | волите |
3 особа | волить | волять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | волитиму | волитимемо |
2 особа | волитимеш | волитимете |
3 особа | волитиме | волитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | волив | волили |
Жіночий рід | волила | |
Середній рід | волило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | волімо | |
2 особа | воли | воліть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | волячи | |
Минулий час | воливши |