вражий
ВРАЖИЙ, а, е, заст. 1. поет. Ворожий. Поховайте та вставайте. Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте (Шевч., І, 1951, 354); Їй потім хтось розкаже, Як син її Іван Трощив навалу вражу В загоні партизан (Воронько, Поезії, 1950, 11).
2. лайл. Чортів, бісів. Будяк обізвався. - Чого тебе вража сила отут розносила? (Гл., Вибр., 1957, 176); Якийсь вражий син під самісіньким тином яму викопав (Вовчок, I, 1955, 38); Ти що, вража дочко, з таким байдуром водишся? (Стельмах, І, 1962, 466).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вражий | вража | враже | вражі |
Родовий | вражого | вражої | вражого | вражих |
Давальний | вражому | вражій | вражому | вражим |
Знахідний | вражий, вражого | вражу | враже | вражі, вражих |
Орудний | вражим | вражою | вражим | вражими |
Місцевий | на/у вражому, вражім | на/у вражій | на/у вражому, вражім | на/у вражих |