віддячувати
ВІДДЯЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДДЯЧИТИ, чу, чиш, рідко ВІДДЯКУВАТИ, ую, уєш, док., кому. 1. На чийсь добрий вчинок, подарунок і т. ін. відповідати тим самим. Катерина Глущук не знала, чим відплачувати і як віддячувати Яворським за таке добре взуття (Чорн., Визвол. земля, 1950,34); - За багатиря руку держить! - Аякже: кавуни їсти, то треба чимсь оддячувати (Головко, II, 1957, 247); - А коли хочеш мені віддякувати за те, що я тебе навчу,.. так от чим мені віддружи... (Кв.-Осн., II, 1956, 250); [Кума:] Я ж тебе гріла і вкривала, і гудзики... скрізь, де треба, пришивала, і платні не брала. А ти як віддячив? (Мик., І, 1957, 178); * Образно. Люби свою Вітчизну, й вона тобі віддячить за любов (Сос., Солов. далі, 1957, 54).
2. перен. Мститися кому-небудь за вчинене зло, неприємність. Христя тоді, правда, образила його... тепер подума, що він їй віддячує (Мирний, III, 1954, 56); - Лев-дідуган на світі довго жив; Багато лиха наробив; ..Тепер усяк йому віддячить норовить (Гл., Вибр., 1957, 137); - Мій Василь од мене одцурався! Підожди, підожди! Я тобі добре оддякую (Вовчок, І, 1955, 81); Як він [партизан] ворогу віддячить. Земля знає, ліс. побачить (Ющ., Люди.., 1959, 169).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | віддячую | віддячуємо |
2 особа | віддячуєш | віддячуєте |
3 особа | віддячує | віддячують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | віддячуватиму | віддячуватимемо |
2 особа | віддячуватимеш | віддячуватимете |
3 особа | віддячуватиме | віддячуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | віддячував | віддячували |
Жіночий рід | віддячувала | |
Середній рід | віддячувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | віддячуймо | |
2 особа | віддячуй | віддячуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | віддячуючи | |
Минулий час | віддячувавши |