візник
ВІЗНИК, а, ч. 1. Людина, яка править кінним екіпажем, найчастіше найманим; фурман. Він [жандарм] казав візникові стати супроти війтової хати (Фр., II, 1950, 35); Хлопець-візник, що служить у Садовських, приніс своїй господині величезного букета (Л. Укр., V, 1956, 385); Візник шалено поганяв коня... (Рильський, III, 1956, 295).
2. Найманий кінний екіпаж. Стукають по бруку колеса візника (Донч., І, 1956, 504).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | візник | візники |
Родовий | візника | візників |
Давальний | візникові, візнику | візникам |
Знахідний | візника | візників |
Орудний | візником | візниками |
Місцевий | на/у візнику, візникові | на/у візниках |
Кличний | візнику | візники |
візника
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | візника | візники |
Родовий | візники | візник |
Давальний | візниці | візникам |
Знахідний | візнику | візник |
Орудний | візникою | візниками |
Місцевий | на/у візниці | на/у візниках |
Кличний | візнико | візники |