вірити
ВІРИТИ, рю, риш, недок. 1. у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Л. Укр., І, 1951, 118); Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (Рильський, І, 1956, 84); // у кого. Бути впевненим у кому-небудь, вважати когось гідним довір'я. Я знаю тебе [Галю],.. я вірю в тебе навіть тоді, коли, певне, ніхто інший не вірив би (Л. Укр., III, 1952, 680); Іван Франко вірив у свій народ (Тич., III, 1957, 165).
2. у що, чому та без додатка. Приймати щось за правду. І почне їй усякі теревені правити, розважаючи її; то, сердешна, хоч і не зовсім, а часом було трошки стане вірити (Кв.-Осн., II, 1956, 454); Пріська не знала, чому вірити, кого слухати (Мирний, III, 1954, 16); Ні разу я і в лютому вогні В передчуття не вірив на війні (Підс., Поеми, 1954, 5).
3. кому. Мати довір'я до когось. Я чогось ні на крихту не вірю йому, коли він що каже (Коцюб., III, 1956, 181); [Гайдай:] Як собі, вірять йому товариші: з тих він, що голову дасть відрубати, аби лиш революція жила! (Гончар, Таврія.., 1957, 301).
Вірити на слово - вірити лише словам, без будь-якого фактичного підтвердження. [Диякон:] Усі ми здавна знаємо Прісціллу і можемо їй вірити на слово (Л. Укр., II, 1951, 410); Не вірити своїм (власним) вухам - дивуватися, почувши щось. - Що ви кажете? - не вірила вона, власним вухам (Коцюб., І, 1955, 318);
Не вірити своїм (власним) очам - дивуватися, побачивши щось. Жандарм зразу сам своїм очам не вірив (Фр., II, 1950, 28); Самому собі не вірити - сумніватися в правильності сприймання чогось. Наум дивиться і сам собі не вірить, чи се він, чи не він (Кв.-Осн., II, 1956, 66).
4. Бути релігійним; вірувати. - Адже й гяури вірять в аллаха!.. (Коцюб., І, 1955, 287); Інститут мав свою церкву. Ходити до неї слід було.. обов'язково. Тут я й перестав вірити в бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів (Довж., I, 1958, 14).
5. тільки 2 ос. одн. і мн. Вставне слово, що вживається для більшого переконання того, до кого звернена мова. [Xимка:] Вірите, - часом шматка ..хліба недоставало [не вистачало] (Мирний, V, 1955, 221); - Голова в мене розболілась так, що, вірите, ледве до ліжка доплентався, - скривився Макар Іванович (Коцюб., I, 1955, 166); - А миршавий який, старий, нещасний! От у нас був командир. - І ти не можеш заспокоїтись? - Віриш, убив він мене, цілий тиждень не спатиму (Ю. Янов., II, 1958, 120).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вірю | віримо |
2 особа | віриш | вірите |
3 особа | вірить | вірять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | віритиму | віритимемо |
2 особа | віритимеш | віритимете |
3 особа | віритиме | віритимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | вірив | вірили |
Жіночий рід | вірила | |
Середній рід | вірило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вірмо | |
2 особа | вір | вірте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | вірячи | |
Минулий час | віривши |