віщувати
ВІЩУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. 1. Наперед визначати те, що буде, що станеться; пророкувати. [Поліксена:] Кассандро, признавайся, значить, правда, що ти його [царя Ономая] кляла і віщувала йому й лідійцям згубу? (Л. Укр., II, 1951, 290); - Коли я вчився в консерваторії, мені віщували велике майбутнє (Дмит., Розлука, 1957, 83); // Своєю поведінкою, голосом указувати на те, що буде (про птахів). А сич в лісі та на стрісі Недолю віщує (Шевч., II, 1953, 8); Буде для нас кукувати зозуля, довге життя віщувать (Сос., І, 1947, 132); // Інтуїтивно щось відчувати. Серце в неї якось чудно заколотилось, мов щось недобре віщувало (Н.-Лев., І, 1956, 157); Болить материне серце - віщує щось (Вас., II, 1959, 284).
2. Бути ознакою, прикметою того, що буде, що наступить. Із хмари місяць показався, І од землі туман піднявся. Все віщувало добрий путь (Котл., I, 1952, 227); Ікра щуки і тоненький кожушок луски на цибулі віщували ранню весну (Стельмах, Хліб.., 1959, 194); // Указувати на щось; означати. Кожен зна, що віщує такий сон, бо й самому не раз таке снилось (Свидн., Люборацькі, 1955, 112).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | віщую | віщуємо |
2 особа | віщуєш | віщуєте |
3 особа | віщує | віщують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | віщуватиму | віщуватимемо |
2 особа | віщуватимеш | віщуватимете |
3 особа | віщуватиме | віщуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | віщував | віщували |
Жіночий рід | віщувала | |
Середній рід | віщувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | віщуймо | |
2 особа | віщуй | віщуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | віщуючи | |
Минулий час | віщувавши |