га-га
ГА-ГА, ГА-ГА-ГА, виг. 1. Уживається для вираження жалю, задоволення і т. ін. Вона питала, чи вони їдуть Микитиним полем, - Микитиним? - Га-га! Микита давно помер (Коцюб., II, 1955, 278); У хату вскочив Матня. - Га-га, братця! Є! гуляй! - кричав він, держачи обома руками пляшку з горілкою (Мирний, II, 1954, 165).
2. Звуконаслідування, що відтворює сміх. - А що, догнав, москальчук? Догнав, різник? га-га-га! - сичився [нісся] регіт по всій улиці... (Мирний, IV, 1955, 81); - Га-га-га, - гримлять збори, і тільки не сміються Степан та Мирон (Стельмах, II, 1962, 18).