глузи
ГЛУЗИ, ів, мн. (одн. глуз, у, ч. ), розм. Те саме, що глузування. Утік Башкиренко від своїх колись таких тихих та покірних одрадян, наслухавшись від них глузу та посміхів (Мирний, IV, 1955, 239); Обличчя у Мишуні було круглясте, .. губи пухкі, і саме вони викликали нестерпні глузи дівчат (Ю. Янов., І, 1958, 439).
@ На глузи (глуз) піднімати (підняти, брати, взяти) кого - глузувати, насміхатися з кого-небудь. [Михайло:] Як же то так? Чи ви мене справді морочите, чи на глуз піднімаєте? (Котл., II, 1953, 73); Та над Петром ну реготать, Петра на глузи піднімать! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 148); - Ждеш, коли тебе на глузи візьме [Тарапунька]? - хитро підморгнув Колода (Кучер, Прощай.., 1957, 270).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | глузи | |
Родовий | глузів | |
Давальний | глузам | |
Знахідний | глузи | |
Орудний | глузами | |
Місцевий | на/у глузах | |
Кличний | глузи |