глум
ГЛУМ, у, ч. Зле висміювання; насміхання. Вулицею.. котилась [юрба] і сміх, і глум, і гомін, і прокльони несла з собою (Л. Укр., І, 1951, 443); Він перестав сміятися, зате в тоні його лишився одвертий глум (Шовк., Інженери, 1956, 183); В мужичій вимові слово «пан» звучало.. з відтінком глуму (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 50); * Образно. Так заточенець думав думу, Один конаючи в тюрмі; І тільки стіни зором глуму Зі тьми дивилися самі (Граб., І, 1959, 152).
@ Брати (взяти, піднімати, підняти, здіймати, здійняти і т. ін.) на глум кого, що і без додатка - насміхатися, глузувати, кепкувати з когось або чогось, над кимось або чимось. - То ти береш мене, старого, на глум.? (Март., Тв., 1954, 60); Дмитрій не тільки не обурився за те, що Кирило промовчав у Новгороді, а навпаки, взяв його на глум (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 237); Звелів [Турн] з досади, гніву, злості На глум підняти мертві кості.. Нещасних Низа з Евріалом Перед самим Троянським валом, Щоб сим врагів своїх кольнуть (Котл., І, 1952, 231); О, скільки він [Каменяр] людських підслухав дум, О, скільки він розкрив очей незрячих, Підвів з колін безвольних і ледачих, Нахаб і неуків підняв на глум (Забашта, Вибр., 1958, 43); [Лицар:] Та що се ти мені байки плетеш, на глум здіймаєш, чи смієшся в вічі? (Л. Укр., II, 1951, 194).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | глум | глуми |
Родовий | глуму | глумів |
Давальний | глумові, глуму | глумам |
Знахідний | глум | глуми |
Орудний | глумом | глумами |
Місцевий | на/у глумі | на/у глумах |
Кличний | глуме | глуми |