голіруч
ГОЛІРУЧ, присл. 1. Не несучи нічого з собою. Василиха спекла калачі, бо голіруч не годиться йти, хоч би й до панів (Кобр., Вибр., 1954, 146); // Без усяких пристосувань. Беручи жарину голіруч з багаття, старий бородатий тесля оглянувся довкола (Сміл., Сад, 1952, 29).
2. Без зброї, не докладаючи зусиль; легко. - Хіба.. Охрім п'є? Такий смирняка?.. А чом же Тодоська його качалкою не почастує? Адже така була козир-дівка, хлопці голіруч і не приступай! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 77).
@ Голіруч брати (взяти) кого, що - те саме, що Голими руками брати (взяти) (див. голий). - Знов залишаться наші майстри без замовлень, бо знов нічого не купуватиме панство. Завиють наші цехові. Тоді візьмемо їх голіруч (Тулуб, Людолови, І, 1957, 299).