гомоніти
ГОМОНІТИ, ню, ниш, недок. 1. Розмовляти тихо, приглушено. Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали (Вовчок, І, 1955, 119); В кімнаті моїй тихо. За причиненими дверима ще й досі гомонять старі (Кол., На фронті.., 1959, 173); // Говорити, розповідати про кого-, що-небудь. Люди гомоніли, що кожної ночі якась біла тінь виходила з Федорової хати й прямувала до панського будинку (Мирний, IV, 1955, 236); Гомонять, що я сирітка І сиріткою зросла (Щог., Поезії, 1958, 250); - А яке він на тебе справив враження, Сергію Павловичу? Справді він такий учений, як ото про нього дехто гомонів? (Шовк., Інженери, 1956, 92).
2. перен. Видавати безладні звуки; шуміти. Грає вільне широкеє море, Гомонять його хвилі гучні (Л. Укр., І, 1951, 356); Клекочуть ріки в Кара-Кумах, В Каховці гомонять турбіни (Шпорта, Запорожці, 1952, 106); * Образно. Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла (Шевч., І, 1951, 112).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гомоню | гомонимо |
2 особа | гомониш | гомоните |
3 особа | гомонить | гомонять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гомонітиму | гомонітимемо |
2 особа | гомонітимеш | гомонітимете |
3 особа | гомонітиме | гомонітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | гомонів | гомоніли |
Жіночий рід | гомоніла | |
Середній рід | гомоніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гомонімо | |
2 особа | гомони | гомоніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | гомонячи | |
Минулий час | гомонівши |