гомінливий
ГОМІНЛИВИЙ, а, е. 1. Який багато говорить; говіркий. Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (Кучер, Чорноморці, 1956, 228); // Сповнений гомону. І в гомінливий, стоязикий порт Нас, гнівних, море принесло широке. Сміється город і кипучі доки Громадять руль з рулем, до борту борт (Рильський, І, 1956, 146); Так сяйте ж, огні золотої мети, шумуйте, міста гомінливі (Сос., Зел. світ, 1949, 22).
2. перен. Який видає безладні звуки, шумить. Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (Чорн.. Визвол. земля, 1959, 12).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гомінливий | гомінлива | гомінливе | гомінливі |
Родовий | гомінливого | гомінливої | гомінливого | гомінливих |
Давальний | гомінливому | гомінливій | гомінливому | гомінливим |
Знахідний | гомінливий, гомінливого | гомінливу | гомінливе | гомінливі, гомінливих |
Орудний | гомінливим | гомінливою | гомінливим | гомінливими |
Місцевий | на/у гомінливому, гомінливім | на/у гомінливій | на/у гомінливому, гомінливім | на/у гомінливих |