гуконути
ГУКОНУТИ, кону, конеш, док., однокр., розм. Підсил. до гукнути. Аж ось ударили в дзвін. Зично та гучно гуконув він на всю околицю, оповіщаючи людям про свято (Мирний, IV, 1955, 100).
ГУКОНУТИ, ну, неш, док., однокр., перех. і неперех. Підсил. до гукнути. Що тепер із ним зробилось! Де в біса й сила тая ділась! А то було як гуконе (Гл., Вибр., 1957, 41); -Вассси-и-лю! -гуконув Івась своїм чистим і тонким голосом, аж луна роздалася (Мирний, IV, 1955, 14).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гукону | гуконемо |
2 особа | гуконеш | гуконете |
3 особа | гуконе | гуконуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | гуконув | гуконули |
Жіночий рід | гуконула | |
Середній рід | гуконуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гуконімо | |
2 особа | гукони | гуконіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | гуконувши |