дзвонячи
дзвонити
ДЗВОНИТИ, дзвоню, дзвониш, недок. 1. Викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б'ючи по деяких предметах. Він [паламар] один. знає, по кому і як дзвонити (Мирний, III, 1954, 87); Покоївка дзвонила склянками (Коцюб., II, 1955, 257); * У порівн. Гетьман старий ридає, До бога руки знімає, ..І, мов дзвоном дзвонить, Говорить (Шевч., II, 1953, 138); // Видавати дзвін (дзвеніння). Дзвони дзвонять, наче музики грають (Н.-Лев., II, 1956, 25); Знову дзвонить телефон (Кучер, Чорноморці, 1956, 31).
2. Викликати до телефону дзвінком телефонного апарата; говорити по телефону. - Дзвонили ви до Русевича? - спитав Петров.. - Двічі дзвонив (Шовк., Інженери, 1956, 58); [Надія:] А мій Гордій теж приїхав? [Ромодан:] Скоро буде, дзвонив мені... (Корн., II, 1955, 283).
3. перен., розм. Пез потреби багато говорити; базікати, поширювати чутки, плітки і т. ін. І побігла [Хвеська], і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними (Україна.., І, 1960, 224).
Дзвонить у вухах (у голові) - те саме, що Дзвенить у вухах(у голові) (див. дзвеніти2 2). У Пилипка потемніло в очах, голова кругом заходила, у вухах дзвонило, мов у дзвони, гадки почали меркнути (Мирний, IV, 1955, 304).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дзвоню | дзвонимо |
2 особа | дзвониш | дзвоните |
3 особа | дзвонить | дзвонять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дзвонитиму | дзвонитимемо |
2 особа | дзвонитимеш | дзвонитимете |
3 особа | дзвонитиме | дзвонитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дзвонив | дзвонили |
Жіночий рід | дзвонила | |
Середній рід | дзвонило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дзвонімо | |
2 особа | дзвони | дзвоніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дзвонячи | |
Минулий час | дзвонивши |