дикунський
ДИКУНСЬКИЙ, а, е. Прикм. до дикун 1. - Ми були на дикунському обряді повноліття.. сина вождя племені, - вернувся до розповіді етнограф (Вол., Місячне срібло, 1961, 77); // Власт. дикунам. Дикунським кокетством оддавало од темно-рожевого очіпка з якимись давніми ріжками на голові (Вас., І, 1959, 300); // перен., зневажл. Дуже грубий, жорстокий. Дикунська розправа сколихнула в його лагідній душі всі сили благородного обурення і священного гніву (Смолич, Мир... 1958, 23).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дикунський | дикунська | дикунське | дикунські |
Родовий | дикунського | дикунської | дикунського | дикунських |
Давальний | дикунському | дикунській | дикунському | дикунським |
Знахідний | дикунський, дикунського | дикунську | дикунське | дикунські, дикунських |
Орудний | дикунським | дикунською | дикунським | дикунськими |
Місцевий | на/у дикунському, дикунськім | на/у дикунській | на/у дикунському, дикунськім | на/у дикунських |