докір
ДОКІР, кору, ч. Висловлене кому-небудь або передане в інший спосіб звинувачення в чомусь, незадоволення чимось і т. ін. Грицьків докір дуже вразив Чіпку (Мирний, II, 1954, 172); В її очах і радість, і докір (Кучер, Чорноморці, 1956, 362); Валя густо почервоніла і з невисловленим докором глянула на Цимбала (Жур., Звич. турботи, 1960, 103).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | докір | докори |
Родовий | докору | докорів |
Давальний | докорові, докору | докорам |
Знахідний | докір | докори |
Орудний | докором | докорами |
Місцевий | на/у докорі | на/у докорах |
Кличний | докоре | докори |