домовик
ДОМОВИК, а, ч. За забобонним уявленням слов'янських і інших народів - добрий або злий дух, що живе в домі; бог домівки і майна. В кожній сім' ї, за віруванням слов'ян, існував свій домашній покровитель - «дід домовик» (Іст. УРСР, І, 1953, 47); Шовк твоєї, Ганнусю, коси Домовик уночі розплітає (Рильський. II, 1956, 12); * У порівн. Ходить він по селу від шинку до шинку, день у день, ніч у ніч; а перед світом, як домовик, іде в свою пустку (Мирний, II, 1954, 163); - Що ти товчешся, як домовик. Цілу ніч! (Головко, 1, 1957 457).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | домовик | домовики |
Родовий | домовика | домовиків |
Давальний | домовикові, домовику | домовикам |
Знахідний | домовика | домовиків |
Орудний | домовиком | домовиками |
Місцевий | на/у домовику, домовикові | на/у домовиках |
Кличний | домовику | домовики |