досконалий
ДОСКОНАЛИЙ, а, е. 1. Який має потрібний ступінь довершеності. Багато досконалих машин дала наша промисловість соціалістичному сільському господарству (Колг. Укр., 11, 1958, 2); // Який визначається повнотою позитивних якостей; довершений. Вона.. має досконале виховання (Л. Укр., III, 1952, 646); Буває, що майстер, одливши скульптуру, Наново вершить і формує свій труд, Змінивши невкрай досконалу натуру (Перв., II, 1958, 364).
2. Повний, абсолютний. Поважала його і молодь за досконале знання мови (Ле, Міжгір'я, 1953, 69).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | досконалий | досконала | досконале | досконалі |
Родовий | досконалого | досконалої | досконалого | досконалих |
Давальний | досконалому | досконалій | досконалому | досконалим |
Знахідний | досконалий, досконалого | досконалу | досконале | досконалі, досконалих |
Орудний | досконалим | досконалою | досконалим | досконалими |
Місцевий | на/у досконалому, досконалім | на/у досконалій | на/у досконалому, досконалім | на/у досконалих |