дяк
ДЯК, а, ч. 1. Служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; псаломщик. Прийшов священик з дяком і почав правити вечерню (Н.-Лев., II, 1956, 268); Ось тут Тарас - мала дитина - ходив у школу до дяка... (Гонч., Вибр., 1959, 347); * У порівн. Шовкун розвернув бумагу; одкашлявся, як дяк на криласі (Мирний, II, 1954, 277).
Мандровані (мандрівні) дяки - бідне студентство Київської духовної академії, яке мандрувало по містах та селах і, розважаючи віршами та виставами населення, здобувало засоби до життя. Він був не тутешній, мандрований дяк, і ніхто не знав, якого він роду (Фр., IV, 1950, 454); Часом найбільшої активності мандрівних дяків були різдвяні і великодні свята (Іст. укр. літ.. І, 1954, 107).
2. У стародавній Русі - переписувач князівської канцелярії; у Російській державі XV-XVII ст. - значний урядовець. Дяки вели зносини з іноземними державами, завідували державними фінансами, займалися питаннями дворянського землеволодіння та іншими справами (Іст. СРСР, І, 1957, 102).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дяк | дяки |
Родовий | дяка | дяків |
Давальний | дякові, дяку | дякам |
Знахідний | дяка | дяків |
Орудний | дяком | дяками |
Місцевий | на/у дяку, дякові | на/у дяках |
Кличний | дяче | дяки |
дяка
ДЯКА, и, ж. Почуття вдячності за зроблене добро, виявлену увагу; вираження такого почуття; подяка. Який Яків, стільки й дяки! (Укр.. присл... 1955, 231); - За мої гроші і горілку купували [цигани], і пили: а далі, замість дяки, у вічі насміялись (Кв.-Осн., II, 1956, 15); [Д. Жуан:] А я жалоби не ношу ніколи, і з дякою запросини приймаю (Л. Укр., III, 1952, 341); // Слова, що виражають вдячність. Хто таки вимовляв виразно дяку, у других язик не повертався, і вони дякували поцілунками (Мирний, III, 1954, 289).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дяка | дяки |
Родовий | дяки | дяк |
Давальний | дяці | дякам |
Знахідний | дяку | дяки |
Орудний | дякою | дяками |
Місцевий | на/у дяці | на/у дяках |
Кличний | дяко | дяки |